Всеукраїнська акціяМатеріалиПам'ять родуРодинні історії

ВОЛОДИМИР КАРАТАШ – ІСТОРІЯ УКРАЇНЦЯ, ЯКИЙ ПЕРЕЖИВ ГОЛОДОМОР І ВОЮВАВ В УПА

Голодомор, Друга світова, УПА, Кенгір, місяці в камері смертника, двічі вирок на розстріл, а згодом Майдан – це унікальна історія вояка УПА з Центральної України Володимира Караташа, якою поділився син упівця Михайло.

Володимир Караташ

Володимир Караташ – вояк УПА, політичний в’язень, учасник Кенгірського повстання і письменник – народився 2 березня 1926 року у селі Розділ, Голованівського району, що на Кіровоградщині.

Голодомор

1928 рік, Михайлові – 2 роки, поряд батько Михайло і мати Ольга. Світлина з особистого архіву Михайла Караташа

Дитиною Володимир Караташ пережив Голодомор. Як пригадує із батькових розповідей його син Михайло: “Родина не була багатою, але працьовитою. Мали щось у хаті і біля хати”.

Коли настав Голодомор рятувати сім’ю заходилася мати Ольга. Жінка постійно переховувала їжу з місця на місце, аби активісти не знайшли і не відібрали, а коли вже не було нічого, то варила юшку з лободи: “Завдяки матері із сім’ї не вмер ніхто, але сусіди довкола вмирали нещадно. Розказували, що в селі голод був сильний, люди боялися виходити з хат, бо чули, що можуть викрасти серед білого дня людоїди. Страшно було”

“У 33-му ходили оті бригади з щупами. То зайшли вони в одну хату, а там діти якраз обняли мисочку з якоюсь бовтанкою і хотіли поїсти, то ті взяли ту миску і викинули додолу, а все що “нащупали” в хаті забрали” – розповідає Михайло Володимирович.

1938 рік, на світлині: бабця Дарка, мати Ольга, племінниця, батько Михайло. Позаду – Володимир. Особистий архів Михайла Караташа

А про батька Михайло ділиться таким спогадом: «Як після голоду пішов батько в школу, і його приймали в піонери, в перший день, як пов’язали отой платок червоний на шию, то в той перший день батько зробив шкоду – прострелив із рогатки портрет Лєніна на стіні. За те чуть всю сім’ю не вислали, але якось обійшлось». Цей випадок, здається, і визначив подальшу долю хлопця, як влучного стрільця… За кілька років Володимир Караташ опиниться в УПА.

«Готовий проміняти все на Україну»

“Те, що бачив батько в дитинстві не могло не відбитися на його долі. Він бачив Голодомор, як люди вмирали, як забирали їжу. Це ж не так, як зараз, коли багато інформації – бери і читай, тоді він сам дойшов до того, що ця влада – зло… Тоді вже, коли почалася война, то на Кіровоградщину прийшов з пропагандою загін УПА. “Сотня “Сталевого”* називалася, туди батько і пішов. У нього були думки перейти на захід, а тоді він подумав: А хто ж тут буде?” і не пішов”.

Володимир Караташ. Особистий архів сина

В одному інтерв’ю Володимир Караташ пригадає: “Нас добре навчили, що Радянський Союз – сильна держава, і 18 мільйонів нашого війська легко розіб’є “врага” на його території. А вже через вісім днів після початку війни німці були в нашому селі. Пам’ятаю, якось у неділю ми зібралися в церкві, а заїжджий німецький комендант став вимагати, щоб усі йшли на поле працювати. Тоді вперше у нас із братом з’явилася думка про те, що з цим треба боротися. Якось випадково ми натрапили на якогось оунівця, з рук якого отримали першу листівку, прочитавши яку, окреслили для себе конкретні орієнтири: там були заклики до боротьби за Україну. Це була весна 1942 року. До того часу нас навчили, що нашими героями є Будьонний і Чапаєв, а тут у нас відкрилися очі на те, що ми — українці. Тієї весни ми утворили в селі свою організацію ОУН із п’яти чоловік. Коли через наше село відступала Червона армія, в одного червоноармійця я побачив на возі автомат ППД. Серце затріпотіло… Із цим автоматом, а ще з 12-ма топографічними картами, які теж «позичив» у червоноармійців, й прийшов у сотню Сталевого. Я вже був “напакований” українською ідеєю, був готовий проміняти все на Україну”.

Табори

У 1949 році Володимир Караташ опиняється у Воркуті у таборі суворого режиму “Речлаг”. Там працював на шахті №7. Створив підпільну групу, яка підготувала близько 500 саморобних гранат великої розривної сили. На меті мав – влаштувати повстання і спробу втечі. Судив Володимира Караташа військовий трибунал Біломорського військового округу. За «організацію і керівництво антирадянською групою українських націоналістів», яка готувала повстання в таборі, засуджений до розстрілу. Закованого перевезли до Вологди, де провів 5 місяців в одиночній камері смертників. Щоб з’їхати з ґлузду, – говорив, що ходив по камері й декламував вірші Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки.

Російські кати 8 разів імітували розстріл. І кожного разу, коли за ним приходили до камери, він гордо піднімав голову і казав: “Я готовий”.

Після смерті Сталіна розстрільний вирок замінили на 25 років тюрми і концтаборів. Етапований із Вологди до Казахстану в табір суворого режиму «Степлаг» селища Кенгір. Там у травні – червні 1954 р. брав активну участь у Кенгірському повстанні, про яке залишив спогади “На барикадах Кенгіра”.

До слова, з дружиною – Ганною Лук’янівною – познайомилися саме в Кенгірі під час повстання, коли об’єдналися жіночий і чоловічий табори. Майбутню дружину, а тоді незнайомку, він в останню мить встиг витягнути з-під танку.

На волі народили сина Михайла і дочку Оксану.

Ганна і Володимир
Сини Володимир і В’ячеслав із матір’ю Ольгою. Саме вона врятувала Володимира від голоду. В’ячеслав народився через кілька років після Голодомору. Світлина з особистого архіву Михайла Караташа

Володимир Караташ написав три книжки споминів: «Прометеї Заполяр’я», «Обережно: гранати» та «На барикадах Кенгіра», викладав англійську мову школярам.

На презентації власної книжки “На барикадах Кенгіру”, осінь 2017-го

В останні роки життя читав лекції студентам та брав активну участь у суспільно-політичному житті країни.

Незламний

У січні 2014-го сам приїхав на Майдан. 88-ми річний чоловік не витримав дивитися на те, що тоді відбувалося, по телевізору, а хотів самостійно побувати на Грушевського, допомогти морально і пожертвувати гроші для протестувальників.

Січень 2014-го. Світлина: Романа Коваля
Січень 2014-го. Світлина: Романа Коваля
Січень 2014-го. Світлина: Романа Коваля

У 2016 році на запитання журналістки про російсько-українську війну Володимир Михайлович скаже: «Я б оце поїхав до хлопців на схід, на фронт, машину водити вмію, снаряди можу подавати, а ще б розповідав усякі історії – піднімав їхній бойовий дух…».

Помер видатний українець 5 листопада 2017 року.

Володимир Караташ (ліворуч) з побратимом. Орієнтовно 2015 рік. Із особистого архіву Михайла Караташа

Син Михайло завершує розповідь про батька словами: «Тато вижив під час Голодомору тільки тому, що йому допоміг Бог. Він дав йому сили і сміливість боротися далі за рідну Україну, яку батько так любив і ні на що не проміняв».

Володимир Караташ вдома

 

2015 рік, Володимир Караташ та молоде покоління. Позаду Мирослав Мисла – молодший лейтенант, командир взводу окремої зведеної штурмової роти “Карпатська Січ” 93-ї ОМБр. Загинув 2 жовтня 2016 року поблизу села Кримське (Новоайдарський район) Луганської області від множинних вогнепальних поранень під час мінометного обстрілу.

При підготовці матеріалу були використані спогади Михайла Караташа (сина), записані Українським інститутом національної пам’яті, матеріали Олександра Пагірі, Інни Тільньової, Світлани Орел, Світлани Ковтюх, Романа Коваля.

Фото з особистих архівів Михайла Караташа і Романа Коваля.

Про “Сталевого”. Довідка історика Олександра Пагірі:

* На зламі 1943–1944 років розпочалося формування групи УПА-Південь у складі двох великих військових з’єднань: «Донбас» і «Холодний Яр». Завдання останнього полягало в передислокації окремими групами в урочище Холодного Яру на Черкащину для організації там масштабного центральноукраїнського повстання, спираючись на живу історичну пам’ять тамтешнього населення про «Холодноярську республіку».

Водночас влітку – восени 1943-го в деяких регіонах колишньої підрадянської України було розпочато формування військових груп із досвідчених кадрів підпілля ОУН для подальшої відправки їх в УПА. Зокрема, пункти перекидання новобранців до повстанської армії було створено в П’ятихатках Дніпропетровської області, на Уманщині, Кіровоградщині, Сумщині та Полтавщині. Окрім того, передбачалася мілітаризація підпільних структур Південного крайового проводу ОУН, чому завадив радянський наступ на фронті. У другій половині 1943 року на території Христинівського, Уманського та Ладижинського районів власними силами підпілля була сформована чота УПА «Граніт» на чолі з окружним провідником «Сталевим» у кількості 25 осіб, яка займалася диверсійною роботою в тилу Червоної армії.

Це четверта розповідь, опублікована у межах Всеукраїнської акції “Пам’ять роду”:

З попередніми ознайомтеся за посиланнями:

«ПАМ’ЯТЬ РОДУ». ІСТОРІЇ РОДИН, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ. РОЗПОВІДЬ ПЕРША. ВІКТОР ТКАЧ

«ПАМ’ЯТЬ РОДУ». ІСТОРІЇ РОДИН, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ. РОЗПОВІДЬ ДРУГА. ІГОР МИХАЙЛЕНКО

«ДУША — ЯК ВОГНИК НА ВІКНІ». РОЗПОВІДЬ ТРЕТЯ. НІЛА КРЮКОВА

Нагадаємо, що УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ ЗБИРАЄ СВІТЛИНИ ТА ІСТОРІЇ РОДИН, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *